ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 532/308/15-к Номер провадження 11-кп/814/1131/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисників адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
обвинувачених - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у кримінальному провадженні № 12014170110000192 за апеляційними скаргами захисника адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , захисника адвоката ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , захисника адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , на ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року,
встановила:
Цією ухвалою клопотання прокурора задоволено та
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Манулівка Козельщинського району Полтавської області, громадянину України, зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Кременчук Полтавської області, громадянину України, проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Христинівка Черкаської області, громадянину України, проживаючому за адресою: АДРЕСА_3 ,
продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, кожному, на 60 днів до 10.30 год 21.11.2021 включно.
Відмовлено у задоволенні клопотань захисників: адвоката ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 про заміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший більш м`який запобіжний захід.
Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_12 , будучи організатором замовником на заподіяння тілесних ушкоджень судді Автозаводського районного суду м. Кременчук ОСОБА_15 у зв`язку з його професійною діяльністю, у кінці грудня 2013 року та на початку січня 2014 року вступив у попередню змову з ОСОБА_11 з метою відшукання осіб для заподіяння ОСОБА_16 тілесних ушкоджень за матеріальну винагороду.
ОСОБА_11 , будучи організатором вчинення злочину, в третій декаді січня 2014 року вступив у попередню змову з ОСОБА_17 , який наступного дня вступив у попередню змову з ОСОБА_13 з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_15 за винагороду.
Встановивши та відстеживши щоденний графік руху ОСОБА_15 , ОСОБА_17 за попередньою змовою з ОСОБА_13 та ОСОБА_11 на замовлення ОСОБА_12 11.02.2014 приблизно о 19 годині відстежили місце перебування ОСОБА_15 , який на власному автомобілі приїхав додому, де ОСОБА_13 , підійшовши ззаду, вистрелив з обрізу по ногам ОСОБА_15 , а ОСОБА_17 з іншого обрізу, реалізуючи умисел на вбивство, вистрелив ОСОБА_15 у спину, після чого потерпілий помер у лікарні.
Дії ОСОБА_12 кваліфіковані за ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377 КК України як умисна організація (замовлення) заподіяння судді ОСОБА_15 тілесних ушкоджень у зв`язку з його діяльністю, пов`язаної із здійсненням правосуддя, за попередньою змовою групою осіб; ОСОБА_11 - за ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377 КК України як умисна з корисливих мотивів організація групи осіб для заподіяння судді тілесних ушкоджень у зв`язку із його діяльністю, пов`язаної зі здійсненням правосуддя; ОСОБА_13 за ч.2 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377 КК України як умисне на замовлення, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, заподіяння судді тілесних ушкоджень у зв`язку з його діяльністю, пов`язаної зі здійсненням правосуддя.
Крім цього, в середині лютого 2014 року ОСОБА_12 будучи організатором-замовником вступив у попередню змову з ОСОБА_11 , замовивши останньому за матеріальну винагороду відшукати осіб, які б вчинили вбивство Кременчуцького міського голови ОСОБА_18 , підготовку до вчинення злочину та його виконання. У зв`язку з цим у березні 2014 року ОСОБА_12 передав ОСОБА_11 кошти для придбання знаряддя злочину, засобів мобільного зв`язку та автомобіля, а у березні 2014 року ОСОБА_11 , виступаючи організатором, вступив у попередню змову з ОСОБА_17 та ОСОБА_13 за матеріальну винагороду здійснити підготовку до злочину.
26.07.2014 приблизно о 9.50 год ОСОБА_17 за попередньою змовою з ОСОБА_13 , організатором ОСОБА_11 , на замовлення ОСОБА_12 на автомобілі ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1 відстежили місце перебування ОСОБА_18 поруч з будинком № 46 по вул. Сумській м. Кременчук. Під`їхав до ОСОБА_18 , який сідав у власний автомобіль та ОСОБА_13 , який перебував на задньому пасажирському сидінні у відчинене праве переднє скло дверей з гладкоствольної вогнепальної зброї «Сайга», здійснив три постріли у спину ОСОБА_18 , після чого разом з ОСОБА_17 на вказаному автомобілі зникли з місця події. Від отриманих ушкоджень ОСОБА_18 помер на місці.
Дії ОСОБА_12 кваліфіковані за ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України як організація (замовлення) умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів; ОСОБА_11 за ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України як умисне, з корисливих мотивів, організація групи осіб, яка вчинила умисне вбивство; ОСОБА_13 за ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України як умисне, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб вчинення вбивства.
Продовжуючи ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд врахував тяжкість вчинених злочинів та покарання, яке може бути призначене обвинуваченим у разі засудження, даних про особи обвинувачених, відсутність даних про зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
На ухвалу суду захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою змінити ОСОБА_11 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м`який, а саме: на домашній арешт або особисте зобов`язання.
Свої вимоги мотивує тим, що суд безпідставно вказує про обгрунтованість підозри та наявність ризиків. Зазначає, що обвинувачений перебуває під вартою 7 років, тому вважає, що будь-які розумні строки утримання обвинуваченого під вартою закінчилися.
Стверджує, що суд не врахував позитивні характеристики обвинуваченого, його стан здоров`я, перенесені хвороби, міцність соціальних зв`язків.
Крім цього зазначив про порушення прав ОСОБА_11 , у тому числі прав, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, які констатовані в рішеннях Європейського суду з прав людини «Левченко та інші проти України» від 11.04.2019 та «Бевз та інші проти України» від 25.06.2020.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою змінити ОСОБА_12 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.
Свої вимоги мотивує тим, що прокурор до свого клопотання не надав докази необхідності продовження строку запобіжного заходу, а судом в ухвалі не надано правової оцінки застосуванню цього запобіжного заходу, не надано належну оцінку доводам захисника.
Також, захисник заперечує наявність ризиків у даному кримінальному провадженні, а зазначені у клопотанні прокурора ризики не підтверджуються доказами.
Зазначає, що ОСОБА_12 тримається під вартою більше 7 років та подальше тримання під вартою порушує його права. Також обвинувачений має постійне місце проживання, роботи, має сім`ю, дітей, є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, внаслідок чого отримав інвалідність 2 групи, має захворювання, які необхідно лікувати, позитивно характеризується. При цьому зазначає, що ОСОБА_12 не має наміру переховуватися від суду, знищувати, ховати чи спотворювати речі і документи, незаконно впливати на учасників провадження чи іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Крім цього зазначив про порушення прав ОСОБА_12 , у тому числі прав, визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, які констатовані в рішеннях Європейського суду з прав людини «Левченко та інші проти України» від 11.04.2019 та «Бевз та інші проти України» від 25.06.2020.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити ОСОБА_13 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м`який.
Свої вимоги мотивує тим, що у клопотанні прокурора не наведено додаткових або нових підстав та не надано матеріалів на підтвердження наявності ризиків.
При цьому зазначив, що ОСОБА_13 має постійне місце проживання, сім`ю, дитину, позитивно характеризується.
Зазначає про порушення прав ОСОБА_13 , у тому числі прав визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, які констатовані в рішеннях Європейського суду з прав людини «Левченко та інші проти України» від 11.04.2019 та «Бевз та інші проти України» від 25.06.2020.
Інші учасники провадження ухвалу не оскаржували.
Заслухавши доповідача, пояснення обвинувачених та їх захисників в підтримку апеляційних скарг, прокурора, який просив залишити ухвалу без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Апеляційним судом встановлено, що на розгляді суду першої інстанції перебуває кримінальне провадження № 12014170110000192 за обвинуваченням ОСОБА_12 , за ч.3 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377, ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_19 , за ч.3 ст. 27ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377, ч.3 ст. 27 п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_13 за ч.2 ст. 27 ч.2 ст. 28 ч.2 ст. 377, п.6, п.11, п.12 ч.2 ст. 115 КК України. В судовому засіданні 23 вересня 2021 року суд першої інстанції постановив ухвалу про продовження обвинуваченим ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 10.30 год 21.11.2021 включно.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежене з огляду на суспільний інтерес.
Згідно з вимогами пунктів 3 і 4ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Частиною 1статті 331КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Розглядаючи питання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Статтею194КПК України встановлено, що під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.
За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує матеріали провадження на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з`ясовує конкретні причини тривалого строку розгляду справи і тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з`явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший запобіжний захід, тощо.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.50, п.51 рішення у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року). При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначене в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.
Суд першої інстанції, оцінивши в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, постановив ухвалу з дотриманням приписів статей 177, 183, 197, 199 та 331 КПК України.
Ухвалюючи рішення, суд врахував положення наведених вище норм процесуального закону та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч.1ст.194 КПК України, правильно пославшись на обгрунованість підозри та існування ризиків, передбаченіст.177 КПК України, що були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які не зменшилися.
Також суд належним чином врахував, що ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 обвинувачуються у вчиненні у співучасті з іншими особами особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи та тяжкого злочину проти правосуддя з мотивів та у спосіб, які свідчать про високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому, обґрунтовано звернув увагу на можливе покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, так як відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків.
Тому, з урахуванням складності кримінального провадження, необхідності під час судового розгляду допиту великої кількості свідків, у тому числі і ОСОБА_17 , який після затвердження угоди про визнання винуватості зобов`язаний надавати викривальні показання стосовно інших обвинувачених, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосування щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не зможе запобігти вказаним ризикам.
Також суд взяв до уваги дані про особи обвинувачених, вік та стан здоров`я, сімейний і майновий стан, те, що матеріали провадження не містять будь-яких відомостей про неможливість утримувати обвинувачених під вартою за станом здоров`я та учасниками провадження таких доказів не надано.
Крім цього, матеріали провадження не містять переконливих доказів, які б вказували на неможливість забезпечення належного лікування обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 в умовах утримання в слідчому ізоляторі. Не надано таких доказів і стороною захисту під час апеляційного перегляду провадження.
Оцінюючи ці обставини, апеляційний суд враховує, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Що стосується доводів апеляційних скарг захисників про не врахування у даному провадженні висновків, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Левченко та інші проти України», «Бевз та інші проти України», слід зазначити таке.
Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції. Це гарантування відбувається шляхом застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та відповідних процесуальних норм (ст.8, ст.9 КПК України).
Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Згідно зі ст.10 цього Закону, з метою забезпечення відновлення порушених прав особи, за заявою якої ЄСПЛ постановлено рішення (стягувача), крім виплати відшкодування, присудженого ЄСПЛ, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, до яких належить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), та інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
Враховуючи, що на момент винесення рішень ЄСПЛ у справах «Левченко та інші проти України», «Бевз та інші проти України», якими констатовано порушення п.3 ст.5, п.1 ст.6 Конвенції з прав людини в даному кримінальному провадженні, судовий розгляд справи в суді першої інстанції з об`єктивних причин не закінчено, колегія суддів вживає всі можливі заходи щодо розгляду справи у розумні строки і вважає, що обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 слід продовжити з метою досягнення захисту особи та суспільства від кримінальних правопорушень, забезпечення охорони прав, свобод та законних інтересів, як певних осіб, так і суспільства в цілому.
З огляду на викладене, висновки суду про продовження тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні обставинах, а саме рішення ухвалене у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, тому апеляційні скарги захисників не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги захисника адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , захисника адвоката ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 , захисника адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 залишити без задоволення, а ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 23 вересня 2021 року щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
СУДДІ:
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
