Єдиний державний реєстр судових рішень
532/308/15-к
1-кп/532/1/2016
Ухвала
14 квітня 2016 р. Кобеляцький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
з участю прокурорів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
потерпілих - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 адвоката - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
його захисника - адвоката- ОСОБА_9 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_10 , адвоката ОСОБА_11 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_14 адвоката ОСОБА_15 ,
з участю секретаря - ОСОБА_16 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст. 28, ч. 2 ст. 377, ч.3 ст. 27, п.п.6,11,12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст. 28, ч. 2 ст. 377, ч.3 ст. 27, п.п.6,11,12 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 379, п.п.6,11,12,13 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 342 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27, ч.2 ст. 28, ч. 2 ст. 377, п.п.6,11,12 ч.2 ст. 115 КК України, -
Встановив:
В провадженні Кобеляцького районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27, ч.2 ст. 28, ч. 2 ст. 377, п.п.6,11,12 ч.2 ст. 115 КК України та інших.
Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 16 лютого 2016 року обвинуваченому ОСОБА_8 було продовжено запобіжний захід у виді взяття під варту до 16 квітня 2016 року.
В судовому засіданні головуючим поставлено питання про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , так як строк тримання під вартою закінчується.
Прокурор ОСОБА_2 вважав необхідним продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому, оскільки на даний час ризики, які були підставою при обранні запобіжного заходу не відпали, а більш м`які запобіжні заходи не можуть запобігти цим ризикам.
Потерпілі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також представник останньої, адвокат ОСОБА_7 , підтримали думку прокурора щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 .
Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник, адвокат ОСОБА_9 прохали не продовжувати обраний відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою та обрати інший запобіжний захід, не пов`язаний з позбавленням волі, в тому числі і домашній арешт.
Адвокат ОСОБА_11 підтримав думку захисника обвинуваченого ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_9 .
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дійшов до наступних висновків.
При вирішенні питання щодо доцільності продовження обраного ОСОБА_18 запобіжного заходу та щодо можливості його зміни на більш м`який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії».
Так, відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»), а оскільки ОСОБА_8 обвинувачується в умисному заподіянні судді тілесних ушкоджень у зв`язку з діяльністю останнього, пов`язаного із здійсненням правосуддя вчинене за попередньою змовою групою осіб, а також в умисному вбивстві, вчинене на замовлення групою осіб, з корисливих мотивів, мера міста Кременчука Полтавської області, що є особливо тяжким кримінальним правопорушенням, об`єктом якого є життя людини, а в даному випадку це ще й життя публічних людей, який з часом не зникає ( на вказане зокрема вказує наявність на кожному судовому засіданні засобів масової інформації), а тому існує певний суспільний інтерес до даної справи і звільнення обвинуваченого може потягти хвилювання громадськості, тобто порушити публічний порядок.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді тримання під вартою на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
Суворість покарання за кримінальними правопорушеннями, за якими обвинувачується ОСОБА_8 не є співрозмірною терміну перебування останнього під вартою з моменту затримання і по даний час.
Крім цього, суд враховує, що на даний час по справі проведено допит не всіх свідків, вирішені питання про виклик для допиту експертів, а тому ризик можливості впливу на таких осіб також існує.
З урахування вище викладеного, суд вважає, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст. 177 КПК України.
Суд також враховує, що ні тяжкість обвинувачення, ні серйозність покарання не є доказом наявності цих ризиків, на що неодноразово вказує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини» тощо).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у п. 60 рішення від 6.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, однак застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу неможливе, оскільки існують ризики того, що він, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду з метою уникнення можливого покарання (на існування таких ризиків вказує зокрема те, що обвинувачений ОСОБА_8 , який зареєстрований за одним місцем проживання, фактично проживає за іншим, а також ситуація в Україні, оскільки на даний час в зв`язку із проведенням в Україні антитерористичної операції та наявності непідконтрольних Україні територій, обвинувачений може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення).
Суд також приймає до уваги поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 під час судового розгляду даної справи, який неодноразово порушував порядок у залі суду, за що отримував зауваження та видалявся із зали суду.
Посилання адвоката ОСОБА_9 на те, що обвинувачений ОСОБА_8 має на утриманні неповнолітніх дітей та хворих батьків похилого віку, як на підставу зміни запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі, не заслуговують на увагу, оскільки суду не надано доказів того, що дані особи до моменту затримання обвинуваченого були на його утриманні та на даний час потребують допомоги з боку ОСОБА_8 .
Враховуючи, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли та не зменшились, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на інший, не пов`язаний з позбавленням волі, та вважає за необхідне продовжити останньому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Оскільки на даний час по справі триває судовий розгляд, який зважаючи на категорію складності справи, потребує значного проміжку часу для його закінчення, адже на даний час проведено допит лише частини свідків, та розпочато дослідження письмових доказів по справі, а інші докази не досліджені, судом вживаються всі необхідні дії для розгляду справи в розумні строки, а тому суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_18 строком на два місяці.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 197, ч. 3 ст. 331 , ч. 3 ст. 383 КПК України, суд -
Постановив:
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на два місяці, тобто до 14 червня 2016 року ( включно) щодо обвинувченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає .
Суддя:
