Справа №532/308/15-к Головуючий у суді у 1 інстанції - КиричкоНомер провадження 11-кп/816/292/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - Умисне вбивство
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Суми в режимі відеоконференцзв`язку матеріали провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 на ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 липня 2020 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.377, ч.3 ст.27, п.п.6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України, -
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 липня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу його підзахисному з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід, зокрема на домашній арешт чи особисте зобов`язання та задоволено клопотання прокурора й продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів, до 13-30 год. 26 вересня 2020 року.
Не погодившись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_8 звернулися з апеляційними скаргами, в яких :
- обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та застосувати до нього запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт або особисту поруку;
- захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду відносно його підзахисного та застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави або домашнього арешту.
Зміст доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 зводиться до того, що він майже 6 років перебуває під вартою без вироку суду і кожні 60 днів суд автоматично, без з`ясування підстав, з якими закон з урахуванням практики ЄСПЛ пов`язує можливість такого тривалого тримання під вартою. Так, вказує на відсутність доказів в підтвердження того, що заявлені стороною обвинувачення ризики не зменшилися, на що суд першої інстанції, на думку апелянта, в порушення вимог закону уваги не звернув, своє рішення про неможливість запобігти цим ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу не обгрунтував. З огляду на стан його здоров`я, а також те, що, перебуваючи раніше під домашнім арештом, його умови не порушував, вважає, що застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту нівелюватиме ризики переховування від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілих. До того ж, звертає увагу на відсутність з цього приводу відповідних скарг. Серед іншого, вказує на спроби тиску на нього з боку сторони обвинувачення, що за твердженням ОСОБА_6 , підтверджується низкою проваджень відносно прокурора ОСОБА_9 , порушених ДБР за заявами іншого обвинуваченого у даному провадженні, а також з боку свідка обвинувачення ОСОБА_10 . Вважає також, що суд ухилився від оцінки обставин, які на його переконання, могли бути підставою для зміни найсуворішого запобіжного заходу, зокрема, стан здоров`я його дружини, наявність в нього власного житла, відсутність судимостей, позитивні характеристики. Окрім того, звертає увагу на те, що судом в порушення вимог закону, не були враховані рішення ЄСПЛ, зокрема у справі «Левченко та інші проти України» від 11.04.2019, яка об`єднана зі справою «Пасічний проти України» та «Бевз та інші проти України» від 25.06.2020, об`єднана зі справою «Куник проти України», якими встановлено порушення п.3 ст.5, п.п. «с» п.1 та п.4 ст.5, п.1 ст.6 Конвенції в даному кримінальному провадженні. З огляду на викладене, на думку обвинуваченого, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, які за своїм змістом аналогічні доводам обвинуваченого ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_8 також вказує на те, що поведінка його підзахисного в ході судового розгляду, який з моменту затримання будь-яких спроб переховуватися не чинив, чітко дотримується судового порядку, дає покази суду, бажає дійти логічного завершення, у сукупності з тими обставинами, що обвинувачений має житло, одружений, позитивно характеризується, з достатньою ймовірністю, на думку захисника, вказує на дотримання його підзахисним процесуальних обов`язків в умовах цілодобового домашнього арешту. Крім цього, звертає увагу, що ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12.07.2017 його підзахисному було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю, умови якого ОСОБА_6 не порушував. Окрім цього, вказує і на відсутність ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих, експертів та спеціалістів з боку його підзахисного, з огляду на те, що потерпілі вже допитані, їх покази зафіксовані на аудіо записах відповідних судових засідань, позиції експертів, спеціалістів відображені у письмових експертизах, а нових ризиків прокурором не заявлено. Зазначає, що його підзахисний має поганий стан здоров`я, потребує медичного догляду, яку не може бути надано в умовах Полтавської УВП № 23. Вважає, що суд першої інстанції, продовжуючи його підзахисному в черговий раз строк тримання під вартою, який триває майже 6 років, не врахував низку рішень ЄСПЛ, якими сформована відповідна практика з цього приводу.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які вимоги апеляційних скарг підтримали, просили їх задовольнити, ухвалу суду скасувати та обрати відносно ОСОБА_6 інший, більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, думку прокурора, який заперечив проти задоволення вимог апеляційних скарг та просив ухвалу суд першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Згідно з ч.2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
Як вбачається зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, районний суд повинен з`ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177-178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
Положеннями ч.3 ст. 331 КПК України встановлено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.
Так, апеляційним судом встановлено, що в провадженні Гадяцького районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження, зокрема, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 377, ч. 3 ст. 27 п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 05.09.2014 щодо ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово було продовжено ухвалами судів першої інстанції.
Також і ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 липня 2020 року клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 було задоволено та продовжено цей строк до 13.30 год. 26 вересня 2020 року.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів провадження вбачається, що під час розгляду вищеназваного клопотання, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, врахував вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні цих злочинів, особу обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, у наявність у нього постійного місця роботи, репутацію, майновий стан, наявність судимостей, розмір майнової шкоди.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, не зменшилися і не припинили існувати, й дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання під вартою та відсутність процесуальної можливості застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Так, оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, колегія суддів виходить із вимог КПК України щодо порядку отримання показань цих осіб на різних його етапах, та те, що ризик такого впливу з боку обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та їх дослідження.
Ці висновки суду узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також погоджується колегія суддів із обґрунтованістю ризику переховуватись від суду, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 й доводи сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який, та належно з`ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.
Колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту не доведені.
Разом з цим, доводи обвинуваченого щодо необґрунтованості, заявлених прокурором ризиків, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились та не припинили існувати, є обґрунтованими та об`єктивно існують, а тому для їх запобігання було продовжено застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Доводи обвинуваченого щодо ненадання судом оцінки обґрунтованості його обвинувачення та відсутності доказів на його підтвердження, на переконання апеляційного суду, є неспроможними, оскільки таке питання, відповідно до ст. 368 КПК України, вирішуються судом при ухваленні вироку.
Отже, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого, суд в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження і врахував при цьому практику ЄСПЛ.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги ті обставини, що 25 червня 2020 року ЄСПЛ було ухвалено остаточне рішення у справі «Бевз та інші проти України», яким було констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань щодо деяких осіб, а саме: порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, в частині невмотивованості рішення про продовження тримання останнього під вартою під час досудового розслідування, п. 1 ст. 6 Конвенції в частині розумності строків та надмірної тривалості кримінального провадження.
Однак, враховуючи, що на цей час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд триває, з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України й ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, колегія суддів зауважує, що строк дії оскаржуваної ухвали, на час апеляційного розгляду, сплинув, а застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 29 липня 2020 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.377, ч.3 ст.27, п.п.6, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України, залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
