ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/513/21 Справа № 532/308/15-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 23 вересня 2020 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 КК України, п.п. 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України,
за участю:
секретаря ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 (в режимі відеоконференці),
обвинуваченого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференці),
захисника - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференці), -
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою Гадяцькогорайонного судуПолтавської областівід 23вересня 2020року відмовленов задоволенніклопотання захисника ОСОБА_8 про зміну ОСОБА_5 запобіжного заходуна більшм`який,не пов`язанийз триманнямпід вартоюта задоволено клопотання прокурора й продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 на 60 днів, до 21 листопада 2020 року.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції послався на те, що значна кількість доказів судом ще не досліджені, у зв"язку з чим розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_5 не може бути завершено. Разом з цим, суд, врахувавши особу обвинуваченого, наявність унього певнихсоціальних зв`язків,постійного місцяпроживання,його сімейнийстан,та об`єктивну ймовірність того, що якщо обвинувачений не буде обмежений у спілкуванні зі свідками і потерпілим може здійснювати на них вплив шляхом вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, дійшов висновку, що встановлені в провадженні обставини свідчать, що заявлені прокурором ризики є реальними і не зменшились. До того ж, суд зазначив, що сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою тримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, й дійшов висновку про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 .
В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати ухвалу про продовження йому строку тримання під вартою.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги обвинувачений посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Так, обвинувачений вказує на формальність продовження йому строків тримання під вартою, оскільки наявність заявлених прокурором ризиків судом взагалі не обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами, й не розглянута обґрунтованість обвинувачення та не надано належної мотивації неможливості застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу. Окрім того, обвинувачений звертає увагу на те, що судом, в порушення вимог закону, не було враховано рішення ЄСПЛ, зокрема, Бевз та інші проти України від 25 червня 2020 року, в межах якого була задоволена його скарга та встановлено порушення його прав та п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 6 Конвенції. З огляду на викладене, на думку обвинуваченого, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали, прокурора, який заперечував проти задоволення скарги та просив ухвалу залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Вирішуючи питання законності судового рішення, ухваленого щодо обвинуваченого ОСОБА_5 суд зазначає таке.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Частиною 5 статті 199 КПК Ураїни, передбачено, що слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно зі ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції зазначені вимоги кримінального процесуального закону, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , були дотриманні в повній мірі.
При цьому, суд дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку застосування такого запобіжного заходу та дійшов до обґрунтованого висновку про існування тих обставин, що можуть перешкодити завершенню судового розгляду до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Апеляційним судом встановлено, що в провадженні Гадяцького районного суду Полтавської області знаходиться кримінальне провадження, зокрема, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, п.п. 6, 11, 12, 13 ст. 115 КК України.
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 05.09.2014 щодо ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово було продовжено ухвалами судів першої інстанції.
Разом з цим, апеляційним судом встановлено та знайшло своє підтвердження у відповідних матеріалах провадження те, що 23 вересня 2020 року, судом першої інстанції було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 та клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язанний з триманням під вартою.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів провадження видно, що під час розгляду вищеназваних клопотаннь, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_5 злочинів, які відносяться до категорії особливо тяжких, а також тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні цих злочинів, особу обвинуваченого, наявність у нього постійного місця проживання, його сімейний стан та міцність соціальних зв`язків.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, незаконного впливу на свідків та потерпілих, не зменшилися і не припинили існувати, й дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання під вартою та відсутність процесуальної можливості застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Так, оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, суд першої інстанції виходив із вимог КПК України щодо порядку отримання показань цих осіб на різних його етапах, та те, що ризик такого впливу з боку обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та їх дослідження.
Ці висновки суду узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 й доводи сторони захисту про необхідність зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який, та належно з`ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.
Колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту не доведені.
Разом з цим, доводи обвинуваченого щодо необґрунтованості, заявлених прокурором ризиків, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились та не припинили існувати, є обґрунтованими та об`єктивно існують, а тому для їх запобігання було продовжено застосування щодо ОСОБА_5 саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Доводи обвинуваченого щодо ненадання судом оцінки обґрунтованості його обвинувачення та відсутності доказів на його підтвердження, на переконання апеляційного суду, є неспроможними, оскільки таке питання, відповідно до ст. 368 КПК України, вирішуються судом при ухваленні вироку.
Отже, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого, суд в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження і врахував при цьому практику ЄСПЛ.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги ті обставини, що 25 червня 2020 року ЄСПЛ було ухвалено остаточне рішення у справі «Бевз та інші проти України», яким було констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань щодо деяких осіб, зокрема і ОСОБА_5 , а саме: порушення п. 3 ст. 5 Конвенції, в частині невмотивованості рішення про продовження тримання останнього під вартою під час досудового розслідування, п. 1 ст. 6 Конвенції в частині розумності строків та надмірної тривалості кримінального провадження.
Однак, враховуючи, що на цей час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд триває, поведінку обвинувачених, зокрема і ОСОБА_5 , які навмисно затягують судовий розгляд, а також з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України й ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Всі інші викладені обвинуваченим апеляційні доводи були предметом дослідження суду при продовженні ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги судом не встановлено.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що строк дії оскаржуваної ухвали, на час апеляційного розгляду, сплинув, а застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 продовжено, зокрема ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 16 січня 2021 року, до 16 березня 2021 року.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задовволення, а ухвали суду першої інтснації - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 23 вересня 2020 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 залишення без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
